Особистість людини, з погляду біхевіоризму, є не що інше, як сукупність поведінкових реакцій, властивих цій людині. Та або інша поведінкова реакція виникає на певний стимул, ситуацію. Формула «стимул - реакція» (S-R) є провідною в біхевіоризмі. Закон ефекту Торндайка уточнює: зв’язок між S-R посилюється, якщо є підкріплення. Підкріплення може бути позитивним (похвала, отримання бажаного результату, матеріальна винагорода тощо) або негативним (біль, покарання, невдача, критичне зауваження тощо). Поведінка людини найчастіше випливає з очікування позитивного підкріплення, але іноді переважає бажання насамперед уникнути негативного підкріплення, тобто покарання, болю тощо.
Отже, з позиції біхевіоризму особистість - це все те, чим володіє індивід, і його можливості щодо реакцій. Людину в концепції біхевіоризму розуміють насамперед як істоту, запрограмовану на ті чи інші реакції, дії, поведінку. Змінюючи стимули й підкріплення, можна програмувати людину на необхідну поведінку.
2. Сутність “зсуву мотиву на мету” (за О. М. Леонтьєвим).
Механізм зсуву мотиву – механізм створення мотивів, помічений в теорії діяльності. Суть його у тому, що ціль, раніше спрямована на реалізацію через мотив, з часом набуває самостійної сили – сама стає мотивом. Перетворення цілі на мотив може відбутися тільки, якщо накопичуються позитивні емоції. Предмет не може стати мотивом по замовленню навіть при дуже сильному бажанні. Повинен пройти тривалий період накопичення позитивних емоцій – своєрідних мостів, з’єднуючих предмет з системою існуючих мотивів, поки новий мотив не буде включений в цю систему. Процес зсуву мотиву підпорядковується загальному правилу: той предмет, ідея, ціль, який тривало та стійко накопичував позитивні емоції , - перетворюється в самостійний мотив. Так відбувається зсув мотиву на ціль, кажучи по іншому, ціль набуває статус мотиву. Такий механізм діє на всіх етапах розвитку особистості, лише з віком змінюються та ускладнюються ті головні мотиви спілкування, які насичують позитивними емоціями дії, що освоюються, - бо ж по мірі росту все розширюється коло соціальних контактів та зв’язків.
3. Уміння, навички і звички.
Автоматизовані, свідомо, напівсвідомо і несвідомо контрольовані компоненти діяльності називаються відповідно уміннями, навичками і звичками.
Уміння - це елементи діяльності, що дозволяють що-небудь робити з високою якістю, наприклад точно і правильно виконувати якусь дію, операцію, серію дій або операцій.
Навички - це цілком автоматизовані, інстинктоподібні компоненти вмінь, реалізовані на рівні несвідомого контролю.
Уміння утворюються в результаті координації навичок, їх поєднання в системи за допомогою дій, що перебувають під свідомим контролем. Через регуляцію таких дій здійснюється оптимальне керування уміннями.
Ще один елемент діяльності - звичка. Якщо уміння і навички пов'язані з вирішенням якогось завдання, припускають одержання якогось продукту і досить гнучкі (у структурі складних умінь), то звички є негнучкою (часто і нерозумною) частиною діяльності, виконуваною механічно, і не мають свідомої мети або явно вираженого продуктивного завершення. На відміну від простої навички, звичка може деякою мірою свідомо контролюватися. Але від уміння вона відрізняється тим, що не завжди є розумною і корисною (погані звички).
Сообщения
