Психоаналіз Фрейда
Психоаналітична теорія Фрейда є прикладом психодинамічного підходу. На початку 20-х років Фрейд переглянув свою концептуальну модель психічного життя і ввів в анатомію особистості три основних структури: ід (воно), его і суперего. Це було названо структурною моделлю особистості, при цьому Фрейд був схильний вважати їх скоріше процесами, ніж структурами. Фрейд віддавав величезне значення цьому розподілу:
Термін Ід походить від латинського “воно” і означає примітивні, інстинктивні й уроджені аспекти особистості (сон, їжа, дефекація, копуляція). Будучи вихідною структурою психіки, ід виражає первинний принцип усього людського життя – негайну розрядку психічної енергії, стримування якої приводить до напруги в особистісному функціонуванні. Ця розрядка одержала назву принцип задоволення. Підкоряючи цьому принципу і не відаючи страху чи тривоги, ід може становити небезпеку для індивідуума і суспільства.
Его (від латинського “я”) – це компонент психічного апарата, відповідальний за прийняття рішень. З метою перетворення і реалізації потреб у соціально прийнятному контексті, его черпає з “ід” частину енергії, забезпечуючи безпеку і самозбереження організму.
Суперего – останній компонент особистості, що розвивається, функціонально означаючи систему цінностей, норм і етики, розумно сумісних з тими, що прийнято в оточенні індивідуума. Будучи морально-етичною силою особистості, суперего є наслідком тривалої залежності від батьків. Далі функцію розвитку бере соціум (школа, однолітки і т.д.).
Розглянемо структуру особистості по Юнгу. Він затверджував, що душа складається з трьох окремих взаємодіючих структур: его, особистого несвідомого і колективного несвідомого.
Его є центром сфери свідомості і містить у собі всі думки, почуття, спогади і відчуття, завдяки яким ми почуваємо свою цілісність. Его є основою нашої самосвідомості.
Особисте несвідоме вміщає в себе конфлікти і спогади, що колись усвідомлювалися, але тепер подавлені і забуті. Комплекси можуть виникати навколо самих звичайних тем і впливати на поводження.
Колективне несвідоме представляє собою сховище латентних слідів пам'яті людства. У ньому відбиті думки і почуття, загальні для всіх людських істот.
2. Мотиваційна сфера особистості.
Мотивація — це сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють поведінку людини, її спрямованість та активність.
Під мотивом розуміють внутрішню рушійну силу, що спонукає людину до діяльності. Мотиви діяльності та поведінки людини генетично пов'язані з її органічними та духовнокультурними потребами.
Існують різні класифікації мотивів. Так, мотиви можуть бути зовніштми щодо діяльності (безпосередньо не пов'язаними з нею) та внутрішніми щодо діяльності (безпосередньо пов'язані з нею). Внутрішні мотиви, у свою чергу, розподіляють на процесуальні (інтерес до процесу діяльгіості), результативні (інтерес до результату діяльності) та саморозвитку (з метою розвитку певних здібностей чи якостей). Розрізняють мотиви усвідомлені та неусвідомлені. У разі неусвідомлених мотивів людина не знає, заради чого здійснює певну діяльність або помиляється щодо своїх спонукань. Окремі мотиви безпосередньо розуміються, усвідомлюються людиною (тобто вона знає, заради чого треба здійснювати певну діяльність), а деякі мотиви є діючими (тобто такими, заради яких людина справді здійснює певну діяльність).
Під мотивом розуміють внутрішню рушійну силу, що спонукає людину до діяльності. Мотиви діяльності та поведінки людини генетично пов'язані з її органічними та духовнокультурними потребами.
Існують різні класифікації мотивів. Так, мотиви можуть бути зовніштми щодо діяльності (безпосередньо не пов'язаними з нею) та внутрішніми щодо діяльності (безпосередньо пов'язані з нею). Внутрішні мотиви, у свою чергу, розподіляють на процесуальні (інтерес до процесу діяльгіості), результативні (інтерес до результату діяльності) та саморозвитку (з метою розвитку певних здібностей чи якостей). Розрізняють мотиви усвідомлені та неусвідомлені. У разі неусвідомлених мотивів людина не знає, заради чого здійснює певну діяльність або помиляється щодо своїх спонукань. Окремі мотиви безпосередньо розуміються, усвідомлюються людиною (тобто вона знає, заради чого треба здійснювати певну діяльність), а деякі мотиви є діючими (тобто такими, заради яких людина справді здійснює певну діяльність).
3. Акцентуації характеру особистості. Психастенічний та лабільний типи.
Акцентуації характеру – це крайні варіанти норми, при яких окремі риси характеру надмірно посилені.
Поняття «акцентуації» вперше ввів німецький психіатр і психолог Карл Леонгард. Їм же була розроблена і описана відома класифікація типів акцентуації особистості. У нашій країні набула поширення інша класифікація, запропонована відомим дитячим психіатром Лічко А.Є.
Акцентуації характеру ( А.Є. Лічко):
Лабільний тип. Характерний вкрай змінливий настрій. Приводом для цього може послугувати навіть незначне - слово, погляд... Поведінка майже повністю залежить від хвилинного настрою.
Психастенічний тип. Цей тип характеризується прискореним і раннім інтелектуальним розвитком, схильністю до роздумів і міркувань до самоаналізу і оцінці поведінки інших.
Сообщения
