Гуманістична психологія зацікавлена ідеєю становлення й формування психіки та намагається вивчати співвідношення факторів цього становлення — середовища (природного й культурного) та спонтанності руху. Поняття цінностей — також важливий предмет гуманістичної психології — виникло як проблема у зв'язку з ідеями творчості та розвитку, життєвого шляху особистості.
У гуманістичній психології як основні предмети дослідження виступають: вищі цінності, самоактуалізація особистості, творчість, любов, свобода, відповідальність, психічне здоров'я, міжособистісні стосунки.
Людина не може бути пізнана в результаті наукового вивчення його часткових функцій. Людське буття розгортається в контексті людських відносин (інакше кажучи, людина не може бути пояснений своїми частковими функціями, в яких не приймається в розрахунок міжособистісний досвід). Гуманістична психологія вважає, що людині не властиві природжені інстинкти жорстокості й агресії, на відміну від представників психоаналізу. Навпаки, в них закладений інстинкт збереження своєї популяції, що змушує їх допомагати одне одному. Потреба в самоактуалізації своїх можливостей і здібностей властива здоровій людині, а найбільшою мірою – видатним людям.
Психоаналіз на противагу гуманістичній психології досліджує особистість, яка постійно перебуває в конфлікті із собою. Фундаментиальний принцип психоаналізу полягає у тверджені, що психологія особистості визначається тенденціями пошуку задоволення та уникнення болю. Цей принцип називається принципом задоволення. Цей принцип активно керує особистістю в перші роки життя. Саме перші переживання задоволення і фрустрації грають вирішальну роль у подальшому розвитку особистості. Особистість за психоаналізом розвивається у конфлікті між своїми біологічними потребами за які відповідає частинка «Воно», яку приглушує «Над-Я», совість людини.
2. Самооцінка і рівень домагань.
Самооцінка – це знання про себе в поєднанні з певним ставленням до себе.
Самооцінка належить до ядра особистості і є важливим регулятором поведінки, саме від неї залежать відносини людини з оточуючими, її критичність, вибагливість до себе, ставлення до успіхів та невдач.
Самооцінка безпосередньо пов’язана з рівнем домагань, тобто тим рівнем важкості завдання, який людина зобов’язується досягти, знаючи рівень свого попереднього виконання. Залежність самооцінки людини від рівня її домагань відобразив у 1890 році психолог Джеймс за допомогою формули:
Самооцінка = успіх / домагання
З формули випливає, що прагнення підвищити самооцінку можливо досягти двома способами. Людина може або підвищити рівень домагань, щоб пережити максимальний успіх, або знизити рівень домагань, щоб запобігти невдачі. У разі успіху рівень домагань, звичайно, підвищується, людина проявляє готовність вирішувати більш складні завдання, при невдачі – відповідно, знижується. Самооцінка, не є постійною. Джерелом оціночних значень різних уявлень індивіда про себе являє собою соціокультурне оточення.
Таким чином, самооцінка – це складова особистості, що носить суб’єктивний характер і не є постійною. Вона тісно пов’язана з рівнем домагань і за допомогою формули Джеймса, допомагає особистості вирішити конфлікт, шляхом зниження чи підвищення рівня домагань. Основне завдання самооцінки – це регуляція поведінки й діяльності.
3. Поняття про волю.
Воля — свідоме регулювання суб'єктом діяльності своєї поведінки, що пов'язано із подоланням внутрішніх і зовнішніх перешкод на шляху до мети. Внутрішні (стан здоров'я, потреби, мотиви, установки тощо) і зовнішні (простір, час, властивості предметів і явищ, інші люди тощо) перешкоди спонукають до вольового зусилля, яке створює готовність до подолання труднощів, що реалізується у вольових діях.
Етапи вольової дії:
1. Усвідомлення мети і бажання її досягти.
2. Усвідомлення можливостей досягнення мети.
3. Поява мотивів, які або стверджують або заперечують ці можливості.
4. Боротьба мотивів і вибір.
5. Прийняття однієї з можливостей досягнення мети в якості рішення.
6. Реалізація прийнятого рішення.
Основні вольові якості суб'єкта визначають його поведінку:
1. Сильна воля характеризується: чітким усвідомленням мети, великим бажанням її досягти, наявністю достатніх можливостей та відповідної мотивації, обгрунтованою боротьбою мотивів, швидким вибором та прийняттям рішення, активністю і стійкістю щодо реалізації прийнятого рішення. 2. Наполегливість свідчить про те, що мета уявляється дещо віддаленою, але бажання її досягти — велике, а реалізація рішення має стійкий і активний характер. 3. Впертість як вольова якість характеризується на етапах вольової дії тим, що мета і бажання її досягти об'єктивно не виправдані; можливості і мотиви, боротьба мотивів і їх вибір визначаються , не об'єктивним аналізом усіх можливостей, а упередженою думкою; рішення приймається без достатнього обґрунтування, але з великим бажанням та рішучою реалізацією. 4. Конформність характеризує: мінливість цілей і бажань; визначальне значення думок інших людей щодо можливостей, мотивів, вибору; змінність рішень, які реалізуються дуже пасивно. 5. Навіюваність, як вольова якість, має такі характерні ознаки етапів вольової дії: цілі, бажання, мотиви, боротьба та вибір — дуже невиразні, майже відсутні. Рішення задається ззовні, а його реалізація пасивна. 6. Ретельність і рішучість характеризуються приблизно таким самим складом етапів вольових дій, що й сильна воля, наполегливість; єдина відмінність полягає у тому, що інколи мотивів багато, а їх вибір не завжди має всебічний характер. 7. Така вольова якість, як нерішучість, означає, що має місце чітке усвідомлення цілей, наявні можливості і мотиви, але їх боротьба і вибір мають незавершений характер, рішення або відсутні, або швидкоплинні, а реалізація — взагалі відсутня. 8. Для слабовілля характерні: слабке бажання досягти цілі , обмежені можливості, незавершеність у боротьбі мотивів та їх виборі, відсутність бажання приймати рішення, нестійка реалізація рішення.
Сообщения
