У трансперсональній психології особистість розглядають через призму взаємодії свідомого і несвідомого компонентів при безперервному обміні енергією між ними. Відмінною рисою трансперсональної психології є модель людської душі, в якій визнають значущість духовного й космічного вимірювань і можливостей для еволюції свідомості. При цьому несвідоме вважають творчим, розумним принципом, який пов´язує людину з усім людством, з природою і космосом.
Р. Ассаджіолі розробив концептуальну трансперсональну систему - психосинтез. Її побудовано на припущенні, що людина перебуває в постійному процесі зростання, актуалізуючи свій невиявлений потенціал. Ассаджолі в якості пояснювальної та інструментальної моделі індивідуального буття людини пропонує так звані «Карти внутрішнього світу».
Структура особистості, за Ассаджіолі, складається з семи динамічних складових:
1) нижче несвідоме (пригнічені бажання, комплекси, інстинкти, давно забуті спогади);
2) середнє несвідоме - це бадьорість свідомості, де відбувається визрівання задуму;
3) вище несвідоме - натхнення у творчості, потяг до героїчних вчинків, альтруїзм, екстаз;
4) поле свідомості - безперервний потік відчуттів, образів, думок, почуттів, бажань, доступних свідомому аналізу;
5) свідоме особисте «Я» - центр свідомості особистості, але він зникає, коли людина засинає, перебуває під наркозом;
6) вище надособове істинне «Я» (або «СВОЄ») - перебуває над потоком думки і станами тіла, не схильне підпадати під їх вплив;
7) колективне несвідоме (за Юнгом - «колективне несвідоме - передумова кожної індивідуальної психіки»).
Станіслав Грофф у сфері психіки особистості виокремив чотири її сфери, які лежать за межами нашого звичайного досвіду свідомості: а) сенсорний бар´єр; б) індивідуальне несвідоме; в) рівень народження і смерті (перинатальні матриці); г) трансперсональна сфера.
Сенсорний бар´єр можна спостерігати під час сеансів із психоделічними препаратами або в сучасних підходах експериментальної психотерапії, де використовують дихання, музику, роботу з тілом. Їх переживанню сприяють найрізноманітніші релігійні обряди, східні духовні практики. Сфера індивідуального несвідомого - все що завгодно з життя людини, якийсь недозволений конфлікт, якесь витіснене з пам´яті, будь-які події чи обставини, що мають високу емоційну значущість переживань. Рівень народження і смерті (перинатальні матриці) розкриває повний спектр переживань, які відбуваються на цьому рівні при повторному біологічному народженні. Але отримання родових травм становить саму суть цього процесу. Тому Грофф назвав цю сферу несвідомого перинатальною. Переживання смерті й нового народження, що відображають перинатальний рівень несвідомого, вельми різноманітні та складні. Виявляється такий досвід у чотирьох «базових перинатальних матрицях» (БПМ), які сформувалися під час чотирьох клінічних стадій біологічного народження.
Пренатальні матриці (життя в утробі матері):
І матриця – рай. У дитини формується поняття любові. (Сумніви «залишити / не залишати дитину» - формується комплекс вини)
ІІ матриця – вигнання з раю, чи жертва. Формується терпіння. (Бисті роди – людина нетерпляча, не наполеглива. Затяжні роди – комплекс жертви).
ІІІ матриця – боротьба, чи путь героя (роди). Формується сміливість.
ІV матриця – свобода.
2. Поняття про психологічний захист.
“Психологічний захист” розуміють як фільтр свідомості, зміст цього поняття полягає в тому, що він є захистом особистості від усвідомлення неприємних висновків (витісняючи неприємні висновки у підсвідоме).
Люди по-різному реагують на свої внутрішні труднощі: придушують власні схильності, заперечуючи їх існування, «забувають» про травмуючу їх подію, шукають вихід у самовиправданні, намагаються викривити реальність, займаються самообманом та ін. Так, використовуючи різні захисні механізми, вони захищають свою психіку від перенапруження.
Захисні механізми – це своєрідні пристосувальні процеси, властивості, якості, яких набуває особистість у процесі соціалізації.
Захисні механізми психіки виникають у ранньому дитинстві та розвиваються протягом життя.
А.Фрейд запропонувала вважати захисними такі «психодинамічні» механіми:
витіснення (подавлення), регресія, реактивні утворення, ізоляція, заперечення, проекція, ідентифікація, раціоналізація, інтелектуалізація, включення, заміщення, сублімація.
3. Система стимуляції особистості.
Система стимуляції включає відносно стійкі психологічні утворення: темперамент, інтелект, знання і відносини. Під темпераментом розумію ті індивідуальні властивості, які найбільшою мірою залежать від природних особливостей людини. Стимулююча функція темпераменту виявляється в емоційній збудливості нервових процесів, яка найбільш яскраво спостерігається у дитини.
Зростання здатності до накопичення інформації із зовнішнього середовища, її усвідомлення та осмислення, виділення себе з навколишнього світу як суб'єкта життєдіяльності забезпечує особистості інші, більш оперативні та ефективні можливості управління своєю поведінкою і діями. Під інтелектом мається на увазі певний рівень розвитку розумової діяльності людини, завдяки якому забезпечується можливість не тільки здобувати нові знання, а й ефективно використовувати їх у процесі життєдіяльності. Знання, вміння і навички допомагають людині визначати свою позицію в цьому світі. До цієї підструктуру входить уміння людини знаходити у змісті знову освоюваних знань відповіді на життєво важливі питання. Ставлення (до суспільства, до окремих людей, до діяльності, до світу матеріальних предметів) характеризує суб'єктивну сторону відображення дійсності, результат відображення конкретною людиною конкретних явищ навколишнього його середовища. У процесі соціалізації людини перша (регулююча) і друга (стимулююча) системи поступово акумулюються один з одним, а на їх основі виникають нові, більш складні психічні утворення, свідомо регульовані і соціально схвалювані властивості, відносини і дії, направляються людиною на рішення виникаючих перед ним життєво важливих завдань.
Сообщения
