Одним із фундаторів гуманістичної психології вважається К. Роджерс. Центральною ланкою особистості, за К. Роджерсом, є самооцінка, уявлення людини про себе, «Я-концепція», що породжується у взаємодії з іншими людьми. Однак формування самооцінки не проходить без конфліктів, вона часто не збігається з оцінкою людини оточуючими, і тоді виникає дилема -- чи прийняти оцінку інших, чи залишитися зі своєю. Неправильне уявлення про себе призводить іноді до крайнощів у перекручуванні самооцінки.
Один з основоположників гуманістичної теорії А. Маслоу, головною характеристикою особистості вважав потяг до самоактуалізації, в основі якої лежить гуманістична потреба приносити людям добро. Він стверджував, що людині, як і тварині, не властиві природжені інстинкти жорстокості й агресії, як уважав 3. Фрейд. Потреба в самоактуалізації своїх можливостей і здібностей властива здоровій людині. Суспільство може процвітати, якщо воно знаходить шляхи розвитку здорових, сильних, розумово повноцінних особистостей.
За А. Маслоу, ядро особистості утворюють гуманістичні потреби в добрі, моральності, доброзичливості, з якими народжується людина і які вона може реалізувати в певних умовах. Однак ці потреби в самоактуалізації задовольняються лише за умов задоволення інших потреб і передусім фізіологічних. Більшості ж людей не вдається досягти задоволення навіть нижчих потреб.
Інший представник гуманістичної психології США -- Г. Олпорт (1887--1967) -- вважав особистість відкритою системою: розвиток особистості завжди здійснюється у взаємозв'язку з іншими людьми. Особистість, за його визначенням, -- це динамічна організація особливих мотиваційних систем, звичок, установок і особистісних рис індивіда, які визначають унікальність його взаємодії з середовищем, передусім соціальним. Однак у цих стосунках немає рівноваги між довкіллям і людиною. Людина повинна увесь час встановлювати нові стосунки і розвивати наявні, тобто постійно «розривати» гомеостаз. Отже, постійний розвиток особистості є основною формою її існування.
2. Поняття і види спілкування.
Спілкування – складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні інформацією, а також у сприйнятті і розумінні партнерами один одного. Суб'єктами спілкування являються живі істоти, люди. У принципі спілкування характерне для будь-яких живих істот, але лише на рівні людини процес спілкування ставати усвідомленим, зв'язаним вербальним і невербальним актами. Людина, що передає інформацію, називається коммунікатором, що одержує її – реципієнтом.
У спілкуванні можна виділити ряд аспектів: зміст, мета і засоби. Зміст спілкування – інформація, що у межиндивидуальних контактах передається від однієї живої істоти іншому. Ціль спілкування – відповідає на запитання «Заради чого істота вступає в акт спілкування?». Засоби спілкування – способи кодування, передачі, переробки і розшифровки інформації, що передається в процесі спілкування від однієї істоти до іншого. Кодування інформації – це спосіб її передачі.
Види спілкування в психологічній літературі поділяються на підставі різних ознак.
1. За змістом спілкування може бути матеріальним, когнітивним, кондиційним, мотиваційним, діяльнішим.
2. За метою спілкування можна поділити на біологічне та соціальне.
3. В залежності від засобів спілкування може бути безпосереднім та опосередкованим, прямим та непрямим.
4. В залежності від спрямування спілкування може бути діловим та особистісним, інструментальним та цільовим.
5. Виділяють вербальне та невербальне спілкування.
6. В залежності від суб'єктів спілкування може бути міжіндивідним (тобто спілкування між окремими індивідами), індивідно-груповим (спілкування між індивідом і групою) та міжгруповим (між групами).
7. За тривалістю виділяють короткочасне і тривале спілкування, закінчене та незакінчене.
3. Акцентуації характеру особистості. Нестійкий та астено-невротичний типи.
Акцентуації характеру – це крайні варіанти норми, при яких окремі риси характеру надмірно посилені.
Поняття «акцентуації» вперше ввів німецький психіатр і психолог Карл Леонгард. Їм же була розроблена і описана відома класифікація типів акцентуації особистості. У нашій країні набула поширення інша класифікація, запропонована відомим дитячим психіатром Лічко А.Є.
Акцентуації характеру ( А.Є. Лічко):
Астено-невротичний тип. Характерна висока підозріливість і капризність, втомляємість, особливо при виконанні розумової праці, і роздратованість.
Нестійкий тип. Іноді про нього говорять як про слабовільного, котрий пливе за течією. Таких підлітків дуже притягають розваги, ледарство, святковість. Відсутні будь-які серйозні в тому числі професійні інтереси, майже зовсім не думають про майбутнє.
Сообщения
